Після публікації Меморандуму про економічну та соціальну політику, адресованого МВФ і підписаного прем'єр-міністром України Миколою Азаровим, у суспільстві виникла дискусія з приводу доцільності задекларованого в цьому документі підвищення пенсійного віку для жінок з нинішніх 55 до 60 років. Це положення планується запровадити в дію поступово, починаючи з 2010 року, додаючи щороку 6 місяців до поточного пенсійного віку жінок, які зараз у нашій країні виходять на пенсію на 5 років раніше за чоловіків. Таким чином, до 2020 року планується нівелювати існуючу гендерну нерівність у пенсійному законодавстві.

 
У цілому я позитивно оцінюю це нововведення. Демографічна ситуація в країні така, що працюючі громадяни України вже не можуть забезпечити гідний соціальний захист пенсіонерам. Це об'єктивна реальність – щороку кількість працюючих скорочується, а кількість пенсіонерів, навпаки, збільшується. Перед урядом Азарова стоїть дилема: потрібно або скорочувати пенсії, або збільшувати пенсійний вік, інакше дефіцит бюджету Пенсійного фонду загрожує економічними потрясіннями аж до дефолту країни.

 
Що ж до світового досвіду, то нещодавно подібним шляхом пішла Німеччина. Там ще кілька років тому ухвалений закон про підвищення пенсійного віку для всіх пенсіонерів, незалежно від статі, з нинішніх 65 до 67 років протягом 2012–2029 років. Більше того, зараз у Німеччині триває дискусія про підвищення пенсійного віку до 70 років. А європейських країн, де пенсійний вік становить менше 60 років, я, крім пострадянського простору, і не пригадую.

Водночас довелося почути й досить екзотичні думки деяких українських експертів. Так, заступник керівника Федерації профспілок України пан Сергій Українець заявив, оскільки 2,5 млн. робочих місць пенсіонери не звільнять, то 2,5 млн. випускників шкіл (а це випуск шкіл України за 5 років) виїдуть за кордон або підуть у бандити.

Зрозумілим є прагнення профспілок підняти прапор боротьби за соціальні виплати, але пан Українець не враховує того факту, що, згідно з планами, пенсійний вік підвищуватиметься поступово, протягом 10 років. А це значить, що робочі місця заміщатимуться новими пенсіонерками зі швидкістю всього 250 тисяч на рік, що в масштабі країни – незначний показник. З огляду на кількість працездатного населення в Україні, яке зараз оцінюють у 21 млн. осіб, таке заміщення становитиме дещо більше 1% від місткості українського ринку праці.

У зв'язку з цим роботодавцям не варто розслаблятися, сподіваючись на підвищення конкуренції на ринку праці й можливість зниження витрат на персонал. Щойно економіка оговтається від посткризових явищ, ми повернемося до 2007 року з тотальним дефіцитом практично всіх фахівців. Тим більше, що бабусі, яким продовжать термін виходу на пенсію, при всьому бажанні не зможуть замінити дефіцитних зараз висококваліфікованих програмістів, дизайнерів, веб-розробників або сейлз-менеджерів.

А ось студентам сумувати не варто: підвищення пенсійного віку жодним чином не зачіпає інтереси молодих фахівців з тієї простої причини, що молодь не цікавлять вакансії, які традиційно обіймають люди похилого віку. Вахтери, сторожі, бібліотекарі, дрібні клерки в ЖЕКах і держорганах, учителі, санітарки, прибиральниці – це не ті професії, на які претендуватиме молодь.

Сергій Марченко,

Керуючий Партнер

Executive Search агентства SM Consulting