Оплата праці – одна з найважливіших для найманого працівника процедур його взаємодії з роботодавцем. Грошова мотивація є основним чинником для більшості з нас. Віддаючи роботодавцю свій час, сили, таланти, ми розраховуємо отримати за це гідну компенсацію у вигляді грошової винагороди. Якщо отримана винагорода виявляється нижчою, ніж очікувалося, вона стає сильним демотиватором. Працівник у такій ситуації почувається обдуреним, використаним, і роботодавцю надалі буде дуже складно відновити втрачену довіру. Найімовірніше, ошуканий працівник за першої ж нагоди залишить компанію або почне саботувати розпорядження керівництва, розсудивши, що він не зобов'язаний працювати, якщо йому не платять.

Компанії, які дорожать своєю репутацією, не можуть допускати подібних речей. Позитивний імідж роботодавця коштує дуже дорого і створюється десятиліттями. Ця робота, спрямована на покращення відносин між бізнесом та найманими працівниками, постійно ведеться прогресивними компаніями, адже лояльність співробітників є основоположним чинником стабільного розвитку компаній. У свою чергу, практика засвідчує, що не всі роботодавці розуміють важливість підвищення лояльності співробітників. Навіть більше, знаходяться такі, для яких демонстративне приниження підлеглих стає нормою, а лояльності від своїх працівників вони чекають лише на тій підставі, що дають їм роботу.

Нещодавно мій добрий знайомий розповідав про свою роботу та звички директора. При цьому він жодного разу не назвав того на ім'я, обмежуючись нецензурними епітетами. Мені здається, це дуже яскравий приклад того, як не потрібно будувати стосунки з підлеглими.

Історія така. Невелика будівельна компанія стрімко зросла, а керівництво за цим зростанням не встигло, залишившись на рівні розвитку продавця меблів, яким і починав свою кар'єру директор. Уся компанія тихо проклинає його в курилці за дуже своєрідну систему виплати зарплати. Починалося все з того, що гроші видавали двічі на місяць: 1-го і 15-го. З часом терміни змістилися на тиждень. Але найцікавіше в цій системі полягало в тому, що директор, назвемо його Олександр, дуже любив свій статус. Цей статус не дозволяв йому оголосити про те, що в певний час він видаватиме зарплату. Співробітники компанії на початку місяця збивалися у групи і збуджено чекали одне від одного новин, чи не дає Саша зарплату. Вони обговорювали, в якому настрої сьогодні Саша, і якщо він перебував у доброму гуморі, вибирали гінця, який ішов до Олександра запитати, чи не буде сьогодні зарплати. Така ситуація тривожила офіс із першого до 5-6 числа, коли Олександр являв свою милість і нарешті починав видачу зарплати. Олександр вважав, що на роботі люди повинні працювати, тому видача зарплати рідко починалася раніше сьомої вечора. Ще він не любив носити із собою багато грошей, тому зарплати на всіх ніколи не вистачало, і її видача розтягувалася на 2-3 дні. Щоб життя медом не здавалося, Олександр практикував перерви у видачі зарплати, адже у великого боса завжди є важливі справи, наприклад, із півгодини потеревенити зі своїм заступником у кабінеті, поки співробітники тупцяють у приймальні, безнадійно спізнюючись у дитсадки, театри та спортзали.

Я запитав у знайомого, як вони можуть терпіти таке приниження? Він відповів, що в будівельному бізнесі роботи зараз немає, й усі намагаються протриматися до відновлення ринків. А потім у Олександра почнуться серйозні кадрові проблеми, оскільки багато хто не приховують, що змінять роботу за першої ж нагоди.

Уявіть собі на секунду ситуацію. Ви купуєте в супермаркеті повний кошик продуктів, а на касі кажете: зайдіть до мене ввечері додому, я вам гроші заплачу. Або пропонуєте водієві маршрутки замість оплати проїзду заїхати до вас по гроші наприкінці тижня. Нереально? А чому роботодавці дозволяють собі таке ставлення до виплати вже зароблених найманими працівниками заробітних плат?

Кожен роботодавець має чітко усвідомлювати, що затримки у виплаті заробітної плати є найсильнішим демотиватором. Особливо якщо видача грошей проводиться із приниженням людської гідності. Колись я працював в українському представництві Мінолта, і наш директор, пан Литвинов, казав мені, що він пишається тим, що вже багато років, що б не відбувалося в країні, він чітко в день зарплати переказує на картки співробітників усі зароблені ними гроші до єдиної копійки. Тільки через багато років я зрозумів мудрість Сергія Івановича. Найчастіше керівництву складно зрозуміти потреби найманих працівників. Справді, якщо ваш гаманець завжди повний, неважко почекати пару днів до зарплати і, здається, що до неї можуть спокійно дожити й усі інші. Але це не так. Більшість найманих працівників живе від зарплати до зарплати, і для них зайвих кілька днів затримки зарплати можуть бути справжньою фінансовою катастрофою.

Якщо ви пам'ятаєте про це і дбаєте про своїх співробітників, вчасно виплачуючи їм зароблене, вони віддячать вам лояльністю, на яку вже дуже скоро у зв’язку з відновленням ринку праці та браком кваліфікованого персоналу буде великий попит.

Автор:

Сергій Марченко,

Керуючий Партнер

Executive Search агентства SM Consulting