{ Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 14, ст.170 } 

{ Вводиться в дію Постановою ВР 
    N 804-XII ( 804-12 ) від 01.03.91, ВВР, 1991, N 14, ст.171 } 

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами 
  N 1993-XII ( 1993-12 ) від 18.12.91, ВВР, 1992, N 12, ст.169 
  N 2787-XII ( 2787-12 ) від 17.11.92, ВВР, 1993, N  2, ст.  3 
  N 206/94-ВР ( 206/94-ВР ) від 14.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.408 
  N 498/95-ВР ( 498/95-ВР ) від 22.12.95, ВВР, 1996, N 3, ст. 11 
  N  47/96-ВР (  47/96-ВР ) від 14.02.96, ВВР, 1996, N 9, ст. 42 
  N 608/96-ВР ( 608/96-ВР ) від 17.12.96, ВВР, 1997, N 8, ст. 62 
  N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 21.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст. 44 
  N  295-XIV (  295-14 ) від 04.12.98, ВВР, 1999, N 1, ст. 6 
  N  309-XIV (  309-14 ) від 11.12.98, ВВР, 1999, N 4, ст. 33 
  N 1310-XIV ( 1310-14 ) від 17.12.99, ВВР, 2000, N 3, ст. 22 
  N 1807-III ( 1807-14 ) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318 
  N 2171-III ( 2171-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N  9, ст. 38 
  N 2398-III ( 2398-14 ) від 26.04.2001, ВВР, 2001, N 27, ст.133 
  N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194 
  N  662-IV  (  662-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209 
  N 2429-IV  ( 2429-15 ) від 01.03.2005, ВВР, 2005, N 13, ст.233 
  N 3108-IV  ( 3108-15 ) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N  1, ст.18 
  N 3370-IV  ( 3370-15 ) від 19.01.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.184 
  N 3483-IV  ( 3483-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 32, ст.271 
  N  489-V   (  489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66 
  N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78 
                              - зміни діють по 31 грудня 2008 року } 

        { Додатково див. Рішення Конституційного Суду 
          N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 } 

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами 
  N  799-VI (  799-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 18, ст.247 
  N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485 } 
 

  { У тексті Закону посилання "Української РСР" замінено на 
    посилання  "України", "Рада  Міністрів Української РСР, 
    Рада Міністрів УРСР" - на "Кабінет  Міністрів України", 
    "республіка"  -  на "держава", "місцеві  Ради  народних 
    депутатів"  -  на  "місцеві   державні   адміністрації, 
    виконавчі комітети відповідних Рад народних депутатів", 
    "виконавчі комітети  місцевих Рад народних депутатів" - 
    на "місцеві органи державної виконавчої  влади"  згідно 
    із Законом N 2787-XII ( 2787-12 ) від 17.11.92 } 

  { У тексті Закону  слова  "місцеві державні адміністрації, 
    виконавчі комітети відповідних Рад народних  депутатів", 
    "місцеві  органи  державної  виконавчої  влади"  в  усіх 
    відмінках  замінено  відповідно  словами  "місцеві  Ради 
    народних  депутатів",  "виконавчі  комітети місцевих Рад 
    народних депутатів" у  відповідних  відмінках  згідно із 
    Законом N 206/94-ВР ( 206/94-ВР ) від 14.10.94 } 

  { У тексті Закону слова "місцеві Ради народних депутатів", 
    "виконавчі   комітети  місцевих Рад народних депутатів", 
    "Ради народних депутатів", "стипендія" в усіх  відмінках 
    замінено     відповідно   словами    "місцеві   державні 
    адміністрації,  виконавчі   органи   відповідних   рад", 
    "місцеві    державні   адміністрації,  органи  місцевого 
    самоврядування",   "місцеві    державні   адміністрації, 
    виконавчі   органи   відповідних    рад",   "матеріальна 
    допомога"   у відповідних відмінках  згідно  із  Законом 
    N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 21.11.97 } 

  { У   тексті  Закону  слова  "фонд  сприяння  зайнятості", 
    "державний фонд сприяння  зайнятості",  "державний  фонд 
    сприяння    зайнятості   населення"   у  всіх  відмінках 
    замінено словами "Фонд загальнообов'язкового  державного 
    соціального страхування України на випадок безробіття" у 
    відповідному   відмінку   згідно   з  Законом  N 3483-IV 
    ( 3483-15 ) від 23.02.2006 } 
 

     В умовах ринкової  економіки  і  рівноправності  різних  форм 
власності цей Закон визначає правові, економічні та  організаційні 
основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, 
а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами 
права на працю. 

                          Р о з д і л I 

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 

     Стаття 1. Зайнятість населення 

     1.  Зайнятість  -  це  діяльність  громадян,  пов'язана    із 
задоволенням  особистих  та  суспільних  потреб  і  така,  що,  як 
правило,  приносить їм доход у грошовій або іншій формі. { Частина 
перша  пункту 1 статті 1 із змінами, внесеними згідно  із  Законом 
N 2787-XII ( 2787-12 ) від 17.11.92 }
     Зайнятість  населення,  що  проживає  на  території  України, 
забезпечується     державою     шляхом     проведення     активної 
соціально-економічної  політики,  спрямованої  на задоволення його 
потреб   у  добровільному  виборі  виду  діяльності,  стимулювання 
створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
     2.  Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не 
заборонені   законодавством,   у  тому  числі  і  не  пов'язані  з 
виконанням  оплачуваної  роботи,  а  також  професію, місце роботи 
відповідно до своїх здібностей.
     Примушування до праці в будь-якій формі не  допускається,  за 
винятком    випадків,    передбачених    законодавством   України. 
Добровільна  незайнятість  громадян не є підставою для притягнення 
їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.
     3.  В  Україні  до зайнятого населення належать громадяни, що 
проживають на території держави на законних підставах:
     а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого 
дня   (тижня)   на  підприємствах,  в  установах  і  організаціях, 
незалежно   від   форм   власності,  у  міжнародних  та  іноземних 
організаціях  в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; { Підпункт 
"а"  пункту  3  статті  1  із  змінами, внесеними згідно з Законом 
N 3483-IV ( 3483-15 ) від 23.02.2006 }
     б)  громадяни,  які  самостійно  забезпечують  себе  роботою, 
включаючи  підприємців,  осіб,  зайнятих  індивідуальною  трудовою 
діяльністю, творчою діяльністю,  члени  кооперативів,  фермери  та 
члени  їх  сімей,  що  беруть  участь у виробництві, а також члени 
особистих  селянських  господарств,  діяльність  яких здійснюється 
відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство" 
( 742-15 ); { Підпункт "б" пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними 
згідно із Законом N 799-VI ( 799-17 ) від 25.12.2008 }
     в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду  в 
органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
     г) які  проходять  службу   в   Збройних    Силах    України, 
Службі  безпеки  України,  Державній  прикордонній службі України, 
військах  внутрішньої  та  конвойної  охорони  і Цивільної оборони 
України,   органах  внутрішніх  справ  України,  інших  військових 
формуваннях,   створених   відповідно  до  законодавства  України, 
Державній  службі  спеціального  зв'язку  та  захисту  інформації 
України, альтернативну (невійськову) службу; { Підпункт "г" пункту 
3  статті 1 в редакції Закону N 2787-XII ( 2787-12 ) від 17.11.92; 
із  змінами,  внесеними  згідно із Законами N 2171-III ( 2171-14 ) 
від  21.12.2000,  N  662-IV  (  662-15 ) від 03.04.2003, N 1180-VI 
( 1180-17 ) від 19.03.2009 } 

     { Підпункт "д" пункту 3 статті 1 виключено на підставі Закону 
N 2787-XII ( 2787-12 ) від 17.11.92 } 

     е) які  проходять  професійну  підготовку,  перепідготовку  і 
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;  навчаються  в 
денних  загальноосвітніх  школах   і  вищих  навчальних  закладах; 
{ Підпункт  "е" пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними згідно  із 
Законом N 2787-XII ( 2787-12 ) від 17.11.92 } 

     { Підпункт "є" пункту 3 статті 1 виключено на підставі Закону 
N 2787-XII ( 2787-12 ) від 17.11.92 } 

     ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово  перебувають 
в  Україні  і  виконують  функції,  не  пов'язані із забезпеченням 
діяльності посольств і місій.
     4.   Законодавством   України  можуть  передбачатися  й  інші 
категорії зайнятого населення. 

     Стаття 2. Безробітні 

     Безробітними  визнаються  працездатні громадяни працездатного 
віку,  які  через  відсутність роботи не мають заробітку або інших 
передбачених  законодавством  доходів  і зареєстровані у державній 
службі  зайнятості  як  такі,  що шукають роботу, готові та здатні 
приступити  до  підходящої  роботи.  Безробітними визнаються також 
інваліди,   які   не  досягли  пенсійного  віку,  не  працюють  та 
зареєстровані як такі, що шукають роботу. { Частина перша статті 2 
із змінами, внесеними згідно із Законом N 2787-XII ( 2787-12 ) від 
17.11.92,  в  редакції  Закону  N  665/97-ВР  (  665/97-ВР  )  від 
21.11.97;  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Законом  N  3483-IV 
( 3483-15 ) від 23.02.2006 }
     У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може 
бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або  підвищити 
свою кваліфікацію.
     Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
     а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали  і  були 
вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, 
реорганізацією,  перепрофілюванням  і  ліквідацією   підприємства, 
установи і організації або скороченням чисельності (штату);
     б)  які  вперше  шукають  роботу  і   не    мають    професії 
(спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл,  у 
разі відмови їх від проходження  професійної  підготовки  або  від 
оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не 
потребує  професійної  підготовки;  { Підпункт "б" частини третьої 
статті  2  із  змінами,  внесеними згідно із  Законом  N 665/97-ВР 
( 665/97-ВР ) від 21.11.97 }
     в) які відмовились від двох пропозицій  підходящої  роботи  з 
моменту реєстрації їх у службі зайнятості  як  осіб,  які  шукають 
роботу;  {  Підпункт  "в"  частини  третьої  статті  2 із змінами, 
внесеними   згідно  із  Законом   N  665/97-ВР  ( 665/97-ВР )  від 
21.11.97 }
     г)  які  мають  право  на  пенсію  за  віком, у тому числі на 
пільгових  умовах,  на пенсію за вислугу років та скористалися цим 
правом   або   досягли   встановленого  законом  пенсійного  віку. 
{  Підпункт  "г"  частини  третьої  в  редакції  Закону  N 3483-IV 
(  3483-15  )  від  23.02.2006;  із  змінами,  внесеними згідно із 
Законом N 799-VI ( 799-17 ) від 25.12.2008 }
{ Статтю 2 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 2787-XII 
( 2787-12 ) від 17.11.92 }
     У разі відсутності  підходящої  роботи  рішення  про  надання 
громадянам   статусу  безробітних  приймається  державною  службою 
зайнятості  за  їх  особистими  заявами  з  восьмого   дня   після 
реєстрації  у центрі зайнятості за місцем проживання як таких,  що 
шукають роботу.  Реєстрація громадян провадиться при  пред'явленні 
паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, 
документа  про освіту або документів, які їх замінюють. { Статтю 2 
доповнено  частиною  четвертою   згідно  із  Законом  N  665/97-ВР 
( 665/97-ВР ) від 21.11.97 }
     Порядок  реєстрації,   перереєстрації   та   ведення   обліку 
громадян,  які шукають роботу,  і  безробітних  державною  службою 
зайнятості   (   219-2007-п  )  визначається  Кабінетом  Міністрів 
України.  {  Частина  статті  2  в  редакції  Законів  N  2787-XII 
( 2787-12 ) від 17.11.92, N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 21.11.97 } 

     Стаття 3. Основні принципи державної політики 
               зайнятості населення 

     Державна  політика  України зайнятості населення базується на 
таких принципах:
    забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від 
походження, соціального і майнового стану, расової та національної 
належності,  статі,  віку,  політичних  переконань,  ставлення  до 
релігії,  в  реалізації  права  на  вільний  вибір виду діяльності 
відповідно до здібностей та професійної підготовки  з  урахуванням 
особистих інтересів і суспільних потреб;
     сприяння  забезпеченню  ефективної  зайнятості,   запобіганню 
безробіттю, створенню нових робочих місць  та  умов  для  розвитку 
підприємництва;
     координації діяльності у сфері зайнятості з іншими  напрямами 
економічної   і   соціальної   політики  на  основі  державної  та 
регіональних програм зайнятості;
     співробітництва  професійних  спілок,   асоціацій    (спілок) 
підприємців,  власників  підприємств,  установ,  організацій   або 
уповноважених ними  органів  у  взаємодії  з  органами  державного 
управління  в  розробці,  реалізації  та  контролі  за  виконанням 
заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
     міжнародного співробітництва у вирішенні  проблем  зайнятості 
населення,   включаючи  працю  громадян  України  за  кордоном  та 
іноземних громадян в Україні. 

     Стаття 4. Державні гарантії права на вибір професії та виду 
               діяльності
{ Назва  статті  4 в редакції Закону N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 
21.11.97 } 

     1. Держава гарантує працездатному населенню  у  працездатному 
віці в Україні:
     а) добровільність праці,  вибір або зміну  професії  та  виду 
діяльності;  {  Підпункт "а" пункту 1 статті 4 в  редакції  Закону 
N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 21.11.97 }
     б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і 
незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;
     в)  безплатне  сприяння  у  підборі  підходящої   роботи    і 
працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної 
підготовки,  освіти,  з  урахуванням  суспільних  потреб,    всіма 
доступними  засобами,    включаючи    професійну    орієнтацію   і 
перепідготовку;
     г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку  з  направленням 
на роботу в іншу місцевість;
     д) виплату  вихідної   допомоги   працівникам,  які  втратили 
постійну  роботу  на  підприємствах, в установах і організаціях, у 
випадках  і  на  умовах,   передбачених   чинним   законодавством; 
{ Підпункт  "д" пункту 1 статті 4 із змінами, внесеними згідно  із 
Законом N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 21.11.97 }
     е)  безплатне   навчання    безробітних    нових    професій, 
перепідготовку в  навчальних  закладах  або  в  системі  державної 
служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;
     є) виплату безробітним в установленому  порядку  допомоги  по 
безробіттю,  матеріальної  допомоги  по  безробіттю,  матеріальної 
допомоги  членам  сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших 
видів  допомоги;  {  Підпункт  "є"  пункту  1 статті 4 із змінами, 
внесеними   згідно   із   Законом   N 665/97-ВР ( 665/97-ВР )  від 
21.11.97 }
     ж) включення   періоду   перепідготовки  та   навчання  нових 
професій,  участі в  оплачуваних  громадських  роботах,  одержання 
допомоги  по  безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до 
стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу; { Підпункт 
"ж"  пункту 1 статті 4 в редакції Закону N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) 
від  21.11.97;  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV 
( 3108-15 ) від 17.11.2005 }
     з) надання роботи за фахом на період  не  менше  трьох  років 
молодим спеціалістам - випускникам державних  навчальних  закладів 
держави,     раніше    заявлених    підприємствами,    установами, 
організаціями.
     2. Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних 
та  інформаційних  матеріалів  про  пропозиції  та попит на робочу 
силу,   можливості   працевлаштування,  професійної  підготовки  і 
перепідготовки,   професійної   орієнтації   і  соціально-трудової 
реабілітації,  в  тому  числі  інвалідів.  {  Пункт  2 статті 4 із 
змінами,  внесеними  згідно  з  Законом  N 3483-IV ( 3483-15 ) від 
23.02.2006 } 

     Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих 
               категорій населення 

     1. Держава   забезпечує   надання  додаткових  гарантій  щодо 
працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які 
потребують  соціального  захисту і не здатні на рівних конкурувати 
на ринку праці, у тому числі:
     а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;
     б) одиноким матерям,  які мають дітей віком  до  чотирнадцяти 
років або дітей-інвалідів;
     в) молоді,  яка закінчила або припинила навчання  у  середніх 
загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних 
закладах,  звільнилася  зі строкової військової або альтернативної 
(невійськової)  служби  і якій надається перше робоче місце, дітям 
(сиротам),  які залишилися без піклування батьків, а також особам, 
яким  виповнилося  п'ятнадцять  років  і  які  за згодою одного із 
батьків  або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися 
на  роботу;  { Підпукт "в" пункту 1 статті 5 із змінами, внесеними 
згідно із Законом N 2429-IV ( 2429-15 ) від 01.03.2005 }
     г) особам передпенсійного віку (чоловікам  по  досягненні  58 
років, жінкам - 53 років);
     д) особам,   звільненим   після   відбуття   покарання    або 
примусового лікування;
     е)  інвалідам,  які  не  досягли  пенсійного  віку. { Пункт 1 
статті  5  доповнено  підпунктом  "е"  згідно  з Законом N 3483-IV 
( 3483-15 ) від 23.02.2006 } 

     2.  Для  працевлаштування  зазначених  у пункті 1 цієї статті 
категорій  громадян  (крім  інвалідів,  які  не досягли пенсійного 
віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних 
рад  за  поданням  центрів  зайнятості  встановлюють квоту робочих 
місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно 
від  форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих 
понад  20  осіб  для  бронювання  ними  до  5  відсотків загальної 
кількості   робочих   місць,  у  тому  числі  з  гнучкими  формами 
зайнятості.  {  Частина  перша  пункту  2  статті  5  із  змінами, 
внесеними згідно з Законом N 3483-IV ( 3483-15 ) від 23.02.2006 }
     У разі   якщо   на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі, 
організації  працює  передбачена  абзацом  першим   цього   пункту 
кількість осіб,  які належать до категорій громадян,  зазначених у 
пункті 1 цієї статті, квота для цих підприємств не встановлюється. 
Чисельність   працюючих,   які  належать  до  категорій  громадян, 
зазначених у пункті 1 цієї статті,  враховується при  встановленні 
квоти  для цих підприємств (об'єднань),  установ,  організацій.  У 
разі скорочення чисельності  або  штату  працівників  підприємств, 
установ  і організацій у розмірі,  що перевищує встановлену квоту, 
місцеві державні адміністрації,  виконавчі органи відповідних  рад 
зменшують  або  взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, 
установ і організацій.
     Порядок квотування   і   бронювання    робочих    місць    та 
працевлаштування    на    них    зазначених   категорій   громадян 
встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{  Пункт  2  статті  5 в редакції Закону N 2429-IV ( 2429-15 ) від 
01.03.2005 } 

     3.  У  разі  відмови  у  прийомі  на роботу громадян із числа 
категорій,  зазначених у пункті 1 цієї статті (крім інвалідів, які 
не   досягли  пенсійного  віку),  у  межах  установленої  броні  з 
підприємств,  установ та організацій  державна  служба  зайнятості 
стягує  штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних 
заробітних   плат.   Одержані   кошти   спрямовуються   до   Фонду 
загальнообов'язкового  державного  соціального страхування України 
на випадок безробіття і можуть використовуватися для  фінансування 
витрат підприємств,  установ та організацій,  які створюють робочі 
місця   для  цих  категорій  населення  понад  встановлену  квоту. 
{  Пункт  3  статті  5 в редакції Закону N 3483-IV ( 3483-15 ) від 
23.02.2006 }
{ Стаття  5 із змінами, внесеними згідно  із  Законами  N 1993-XII 
(  1993-12  ) від  18.12.91,  N 2787-XII ( 2787-12 ) від 17.11.92, 
N 206/94-ВР  (  206/94-ВР  )  від  14.10.94,   в  редакції  Закону 
N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 21.11.97 } 

     Стаття 6. Законодавство про зайнятість 

     1.  Відносини зайнятості в Україні регулюються цим Законом та 
іншими  законодавчими  актами  України,  прийнятими  відповідно до 
цього Закону.
     Якщо  міжнародним  договором або угодою, укладеними Україною, 
встановлено  інші  правила,  ніж  передбачені  законодавством  про 
зайнятість   в  Україні,  то  застосовуються  правила  міжнародних 
договорів і угод.
     2.  Законодавство  про  зайнятість  поширюється  на  постійно 
проживаючих  в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, 
якщо інше не передбачено законодавством України. 

     Стаття 7. Підходяща робота 

     1. Для  громадян,  які  втратили  роботу  і  заробітну  плату 
(трудовий дохід),  підходящою  вважається  робота,  що  відповідає 
їхній освіті,  професії (спеціальності), кваліфікації, доступності 
послуг  транспортного   обслуговування,   встановленій   рішеннями 
місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. 
Заробітна плата повинна відповідати рівню,  який громадянин мав за 
попереднім   місцем   роботи,   з   урахуванням  середнього  рівня 
заробітної плати,  що  склався  у  відповідній  сфері  економічної 
діяльності в регіоні за минулий місяць. 

     При пропонуванні  підходящої  роботи  враховуються  попередня 
діяльність   громадянина,   тривалість   роботи    за    професією 
(спеціальністю),  кваліфікація,  вік,  досвід,  а також стан ринку 
праці. 

     2. Для  громадян,  які  вперше  шукають  роботу  і  не  мають 
професії   (спеціальності),   підходящою  вважається  робота,  яка 
потребує  попередньої  професійної  підготовки,   у   тому   числі 
безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для громадян, які 
бажають відновити  трудову  діяльність  після  перерви  тривалістю 
понад  шість  місяців,  -  робота  за професією,  яку вони мали за 
останнім  місцем  роботи,  або  робота,  що  потребує  попередньої 
перепідготовки  за новою професією (спеціальністю) за направленням 
державної служби зайнятості. 

     3. Для громадян, які працювали не за основною професією понад 
12 місяців,  підходящою вважається робота,  яку вони виконували за 
останнім місцем роботи,  а робота за основною професією може  бути 
підходящою   за   умови  попереднього  підвищення  кваліфікації  з 
урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках. 

     4. У  разі  неможливості  надання  громадянинові  роботи   за 
професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка 
потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і 
професійного  досвіду,  доступних  для  нього  видів  навчання  та 
потреби ринку праці у відповідних працівниках. 

     5. У  разі  зміни  громадянином  професії   за   направленням 
державної  служби  зайнятості  підходящою  вважається  робота і за 
новою, і за попередньою професією за останнім місцем роботи. 

     6. Підбір  підходящої  роботи  для   інвалідів   здійснюється 
відповідно  до  їхніх  професійних  навичок,  знань,  рекомендацій 
медико-соціальної експертної комісії  та  з  урахуванням  побажань 
інваліда. 

     7. Для  громадян,  які  не  мають  професії,  або таких,  які 
займали  місця,  що  не  потребують  спеціальної   підготовки   та 
перебувають  на  обліку як безробітні більш як 9 місяців,  а також 
для громадян,  які  бажають  відновити  трудову  діяльність  після 
тривалої    (більше    12    місяців)   перерви   (крім   громадян 
передпенсійного віку),  підходящою роботою також вважається участь 
в оплачуваних громадських роботах. 

     8. Для  громадян,  які до настання безробіття понад 6 місяців 
були зайняті в  особистому  селянському  господарстві,  підходящою 
вважається  робота  за наявною у них професією (спеціальністю),  у 
тому  числі  якщо  умовою   їх   працевлаштування   є   підвищення 
кваліфікації  за  цією  професією.  У  разі  неможливості  надання 
громадянинові роботи  за  наявною  у  нього  професією  підходящою 
вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки 
з урахуванням потреб ринку праці.  У  разі  відсутності  у  такого 
громадянина  професії (спеціальності) підходящою роботою для нього 
вважається   робота,   яка   потребує   попередньої    професійної 
перепідготовки з урахуванням потреб ринку праці та, за можливості, 
наявних професійних знань, умінь та навичок. 

     9. Підходящою не може вважатися робота, якщо: 

     вона пов'язана із зміною  місця  проживання  громадянина  без 
його згоди; 

     місце роботи   розташоване   за   межами  доступності  послуг 
транспортного  обслуговування,  встановленої   рішенням   місцевої 
державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради; 

     умови праці  не відповідають правилам і нормам,  встановленим 
законодавством про працю та про охорону праці; 

     на запропонованому місці  роботи  заробітна  плата  нижча  за 
встановлений  законом  розмір  мінімальної заробітної плати або не 
забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати; 

     умови праці на запропонованому місці роботи  не  відповідають 
стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою.
{  Стаття  7  із  змінами, внесеними згідно із Законами N 2787-XII 
(  2787-12 ) від 17.11.92, N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 21.11.97, 
N  3108-IV  (  3108-15 ) від 17.11.2005, N 3483-IV ( 3483-15 ) від 
23.02.2006; в редакції Закону N 799-VI ( 799-17 ) від 25.12.2008 } 

                            Розділ II 

                   ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗАЙНЯТІСТЬ 

     Стаття 8. Право громадян на працевлаштування 

     1. Громадяни  мають  право  на працевлаштування і вибір місця 
роботи шляхом звернення до  підприємства,  установи,  організації, 
особистого  селянського  господарства,  фермерського господарства, 
іншого роботодавця або при безплатному сприянні  державної  служби 
зайнятості. 

     Порядок і  умови  укладення  трудового  договору визначаються 
законодавством України про працю. 

     2. Роботодавці мають право на використання праці іноземців та 
осіб  без  громадянства  на  умовах  трудового  договору  лише  за 
наявності  виданого  роботодавцю  державною   службою   зайнятості 
дозволу на  використання праці іноземців та осіб без громадянства, 
якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на 
обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 

     3. Порядок  видачі,  продовження  терміну  дії  та анулювання 
дозволів на використання праці іноземців та осіб без  громадянства 
( 322-2009-п ) визначається Кабінетом Міністрів України. 

     4. У  разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб 
без громадянства на  умовах  трудового  договору  без  дозволу  на 
використання  праці  іноземців  та  осіб без громадянства державна 
служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у 
двадцятикратному розмірі     мінімальної     заробітної     плати, 
встановленої  законом.  Порядок  накладення  штрафу   визначається 
центральним  органом  виконавчої влади у сфері праці та соціальної 
політики. 

     У разі несплати (або відмови від сплати)  протягом  місяця  у 
добровільному    порядку   зазначеного   штрафу   його   стягнення 
провадиться в установленому законом порядку.  Кошти від  стягнутих 
штрафів  спрямовуються  до  Фонду загальнообов'язкового державного 
соціального страхування України на випадок безробіття. 

     5. Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в 
Україні   інвестиційною,  зовнішньоекономічною  та  іншими  видами 
підприємницької діяльності відповідно до законодавства. 

     6. Іноземці та особи без громадянства не можуть  призначатися 
на  окремі  посади або займатися певною трудовою діяльністю,  якщо 
відповідно до законодавства України призначення на ці  посади  або 
зайняття  такою  діяльністю пов'язано з належністю до громадянства 
України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, 
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
{  Стаття  8  в  редакції  Закону  N  665/97-ВР  ( 665/97-ВР ) від 
21.11.97;  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 1807-III 
(  1807-14 ) від 08.06.2000; в редакції Закону N 799-VI ( 799-17 ) 
від 25.12.2008 } 

     Стаття 9. Право громадян на професійну консультацію, 
               підготовку, перепідготовку і одержання 
               інформації у сфері зайнятості 

     Громадяни, які звернулися до державної служби  зайнятості  як 
особи, що шукають роботу,  мають  право  на  безплатну  професійну 
орієнтацію, консультацію,  підготовку,  перепідготовку,  одержання 
відповідної інформації з метою вибору виду  діяльності,  професії, 
місця роботи, режиму праці. 

     Стаття 10. Право громадян на професійну 
                діяльність за кордоном 

     Громадяни мають право займатися трудовою діяльністю у  період 
тимчасового перебування  за  кордоном,  якщо  вона  не  суперечить 
чинному  законодавству  України  і  країни  перебування. { Частина 
перша  статті  10  в  редакції  Закону  N 2787-XII ( 2787-12 ) від 
17.11.92 }
     Інтереси   громадян   України,   які  тимчасово  працюють  за 
кордоном,  захищаються  угодами,  що  укладаються  між Україною та 
іншими державами. 

     Стаття 11. Право громадян на соціальний 
                захист у сфері зайнятості 

     Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості 
згідно із законодавством України про зайнятість.
     Особи, визнані у встановленому  порядку  безробітними,  мають 
право на одержання допомоги по безробіттю. 
 

     Стаття 12. Право оскарження дій працівників 
                служби зайнятості 

     Громадяни  мають  право  оскаржити  дії працівників державної 
служби  зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї 
служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.
{ Стаття  12 із змінами, внесеними згідно  із  Законом  N 2787-XII 
( 2787-12 ) від 17.11.92 } 
                            Розділ III 

         РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ 

     Стаття 13. Регулювання зайнятості 

     1. З метою створення умов для повного здійснення  громадянами 
права  на працю держава передбачає: { Абзац перший пункту 1 статті 
13 в редакції Закону N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 21.11.97 }
     заходи інвестиційної та податкової  політики,  спрямовані  на 
раціональне розміщення продуктивних  сил,  підвищення  мобільності 
трудящих, створення нових технологій,  заохочення  підприємництва, 
створення малих підприємств і застосування гнучких  режимів  праці 
та праці вдома, інші заходи, які сприяють  збереженню  і  розвитку 
системи робочих місць;
     забезпечення  прав  і  інтересів    працівників,    створення 
сприятливих умов на виробництві, вдосконалення  законодавства  про 
зайнятість населення і працю;
     проведення  аналітичних  та  наукових  досліджень   структури 
економіки  і  прогнозування  наступних  змін  якості  й  розподілу 
робочої сили;
     регулювання  зовнішньоекономічної  діяльності    в    частині 
залучення  і  використання  іноземної  робочої  сили  в Україні на 
основі квотування і ліцензування;
     сприяння в разі  необхідності  створенню  додаткових  робочих 
місць  підприємствами,  установами  і  організаціями  всіх    форм 
власності,  а  також  поліпшенню  умов   праці    у    суспільному 
виробництві;
     організацію  професійної  орієнтації.  { Пункт  1  статті  13 
доповнено  абзацом згідно із Законом N 665/97-ВР ( 665/97-ВР ) від 
21.11.97 }
     2. На  території  України  запроваджується  збір статистичної 
інформації  та адміністративних даних, які відображають стан ринку 
праці  та становище в сфері зайнятості населення. { Пункт 2 статті 
13  із змінами, внесеними згідно із Законом N 3047-III ( 3047-14 ) 
від 07.02.2002 } 

     Стаття 14. Державна і територіальні програми 
                зайнятості населення 

     1. З метою  сприяння зайнятості населення, задоволення потреб 
громадян   у   праці   Кабінетом  Міністрів  України  і  місцевими 
державними   адміністраціями,  органами  місцевого  самоврядування 
розробляються  річні  та  довгострокові  державна  і територіальні 
програми зайнятості населення.
     2.  Державна  і  територіальні  програми зайнятості населення 
спрямовані на:
     а) сприяння розвиткові на структурній  перебудові  економіки, 
створенню умов для направлення вивільнюваних працівників  у  першу 
чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі  народного 
господарства;
     б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом 
підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій 
у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами 
зайнятості;
     в) поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні  з 
розвитком  робочих  місць,  професійної  орієнтації,   підготовки, 
перепідготовки  і  підвищення  кваліфікації  населення,  ефективне 
використання трудових ресурсів;
     г) захист безробітних та їх сімей  від  негативних  наслідків 
безробіття та забезпечення  зайнятості  громадян,  які  потребують 
соціального захисту і нездатні на  рівних  умовах  конкурувати  на 
ринку праці;
     д)    формування   матеріальної,   кадрової,   інформаційної, 
фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості; 
{ Підпункт "д" пункту 2 статті  14 із змінами, внесеними згідно із 
Законом N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 }
     е) заходи  сприяння  зайнятості  населення,  яке  проживає  в 
сільській місцевості. 

     Стаття 15. Добровільне переселення громадян 
                і членів їх сімей 

     З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку  окремих 
регіонів  України розробляються заходи щодо сприяння добровільному 
переселенню громадян  України  і  членів  їх  сімей  з  виділенням 
відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів.
     Порядок розробки і  реалізації цих заходів, а  також  надання 
пільг  цим  громадянам  визначається  законодавством  України  про 
порядок переселення сімей та організований набір робітників. 

     Стаття 16. Території пріоритетного розвитку 

     Кабінет  Міністрів  України  визначає  території, де розвиток 
робочих  місць  заохочується  державою. Такі території (насамперед 
трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, сільські та гірські 
райони) на певний період набувають статусу територій пріоритетного 
розвитку.
     Підприємства,  організації,  установи,  що    створюють    на 
зазначених територіях свої виробництва,  їх  філіали  і  додаткові 
робочі  місця,  користуються  пільгами  в  порядку  і  на  умовах, 
визначених  законодавством України та рішеннями місцевих державних 
адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. 

     Стаття 17. Координаційні комітети сприяння 
                зайнятості 

     Для підготовки погоджених  рішень  щодо  здійснення  політики 
зайнятості можуть  створюватися  координаційні  комітети  сприяння 
зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів 
державного управління,  власників  підприємств  або  уповноважених 
ними органів, підприємців.
     Порядок формування координаційних комітетів і організація  їх 
роботи визначаються представленими в них сторонами. 

     Стаття 18. Державна служба зайнятості 

     1. Для реалізації державної  політики  зайнятості  населення, 
професійної     орієнтації,     підготовки    і    перепідготовки, 
працевлаштування та соціальної підтримки  тимчасово  не  працюючих 
громадян  у порядку,  що визначається Кабінетом Міністрів України, 
створюється   державна   служба